Нові проекти в російській нафтогазовій промисловості, зокрема на арктичному шельфі, обіцяють подальше зростання внутрішнього ринку антикорозійних покриттів.
Пандемія COVID-19 мала величезний, але короткостроковий вплив на світовий ринок вуглеводнів. У квітні 2020 року світовий попит на нафту досяг найнижчого рівня з 1995 року, що призвело до зниження базової ціни на нафту марки Brent до 28 доларів за барель після найшвидшого зростання надлишкових запасів нафти.
У певний момент ціна на нафту в США вперше в історії навіть стала негативною. Однак, схоже, ці драматичні події не зупиняють діяльність російської нафтогазової промисловості, оскільки, за прогнозами, світовий попит на вуглеводні швидко відновиться.
Наприклад, МЕА очікує, що попит на нафту відновиться до докризового рівня вже у 2022 році. Зростання попиту на газ – попри рекордне скорочення у 2020 році – має повернутися у довгостроковій перспективі, певною мірою, завдяки прискоренню глобального переходу з вугілля на газ для виробництва електроенергії.
Російські гіганти «Лукойл», «Новатек» і «Роснефть», а також інші, планують запустити нові проекти у сфері видобутку нафти і газу як на суші, так і на арктичному шельфі. Російський уряд розглядає експлуатацію своїх арктичних запасів за допомогою зрідженого природного газу (ЗПГ) як основу своєї Енергетичної стратегії до 2035 року.
На цьому тлі прогнози щодо попиту на антикорозійні покриття в Росії також обнадійливі. Загальний обсяг продажів у цьому сегменті у 2018 році склав 18,5 млрд рублів (250 млн доларів США), згідно з дослідженням, проведеним московським аналітичним центром Discovery Research Group. До Росії було імпортовано покриттів на 7,1 млрд рублів (90 млн доларів США), хоча імпорт у цьому сегменті має тенденцію до зниження, за даними аналітиків.
Ще одне московське консалтингове агентство, «Концепт-Центр», оцінило обсяг продажів на ринку в фізичному вираженні від 25 000 до 30 000 тонн. Наприклад, у 2016 році ринок антикорозійних покриттів у Росії оцінювався в 2,6 млрд рублів (42 млн доларів США). Вважається, що ринок стабільно зростає протягом останніх років із середнім темпом від двох до трьох відсотків на рік.
Учасники ринку висловлюють впевненість, що попит на покриття в цьому сегменті зростатиме в найближчі роки, хоча вплив пандемії COVID-19 ще не зник.
«За нашими прогнозами, попит [у найближчі роки] дещо зростатиме. Нафтогазова промисловість потребує антикорозійних, термостійких, вогнезахисних та інших видів покриттів для реалізації нових проектів. Водночас попит зміщується в бік одношарових поліфункціональних покриттів. Звичайно, не можна ігнорувати наслідки пандемії коронавірусу, яка, до речі, ще не закінчилася», – сказав Максим Дубровський, генеральний директор російського виробника покриттів «Акрус». «За песимістичним прогнозом будівництво [у нафтогазовій галузі] може йти не так швидко, як планувалося раніше».
Держава вживає заходів для стимулювання інвестицій та досягнення запланованих темпів будівництва».
Нецінова конкуренція
За даними Industrial Coatings, на російському ринку антикорозійних покриттів присутні щонайменше 30 гравців. Провідними іноземними гравцями є, серед інших, Hempel, Jotun, International Protective Coatings, Steelpaint, PPG Industries, Permatex, Teknos.
Найбільшими російськими постачальниками є «Акрус», «ВМП», «Російські фарби», «Емпілс», «Московський хімічний завод», «ЗМ Волга» та «Радуга».
Протягом останніх п'яти років деякі неросійські компанії, включаючи Jotun, Hempel та PPG, локалізували виробництво антикорозійних покриттів у Росії. Таке рішення має чітке економічне обґрунтування. Термін окупності виведення нових антикорозійних покриттів на російський ринок становить від трьох до п'яти років, оцінив Азамат Гарєєв, керівник ZIT Rossilber.
За даними Industrial Coatings, цей сегмент російського ринку лакофарбових покриттів можна описати як олігопсонію – форму ринку, в якій кількість покупців невелика. Натомість, кількість продавців велика. Кожен російський покупець має свій досить суворий внутрішній набір вимог, яких повинні дотримуватися постачальники. Різниця між вимогами клієнтів може бути разючою.
Як наслідок, це один з небагатьох сегментів російської лакофарбової промисловості, де ціна не входить до числа основних факторів, що визначають попит.
Наприклад, «Роснефть» дозволила 224 види антикорозійних покриттів, згідно з російським реєстром постачальників покриттів нафтогазової промисловості. Для порівняння, «Газпром» дозволив 55 покриттів, а «Транснефть» – лише 34.
У деяких сегментах частка імпорту досить висока. Наприклад, російські компанії імпортують майже 80 відсотків покриттів для шельфових проектів.
Конкуренція на російському ринку антикорозійних покриттів дуже сильна, зазначив генеральний директор Московського хімічного заводу Дмитро Смірнов. Це спонукає компанію йти в ногу з попитом і запускати виробництво нових ліній покриттів кожні кілька років. Він також додав, що компанія має сервісні центри, які контролюють нанесення покриттів.
«Російські компанії з виробництва лакофарбових покриттів мають достатні потужності для розширення виробництва, що дозволить зменшити імпорт. Більшість покриттів для нафтогазових компаній, зокрема для шельфових проектів, виробляються на російських заводах. Сьогодні, для покращення економічної ситуації, для всіх країн важливо збільшувати випуск продукції власного виробництва», – сказав Дубробський.
Серед факторів, що заважають російським компаніям розширювати свою частку на ринку, зазначено дефіцит сировини для виробництва антикорозійних покриттів, повідомляє Industrial Coatings з посиланням на місцевих аналітиків ринку. Наприклад, спостерігається дефіцит аліфатичних ізоціанатів, епоксидних смол, цинкового пилу та деяких пігментів.
«Хімічна промисловість дуже залежить від імпортної сировини та чутлива до її ціноутворення. Завдяки розробці нових продуктів у Росії та імпортозаміщенню спостерігаються позитивні тенденції щодо постачання сировини для лакофарбової промисловості», – сказав Дубробський.
«Необхідно ще більше нарощувати потужності, щоб конкурувати, наприклад, з азійськими постачальниками. Наповнювачі, пігменти, смоли, зокрема алкідні та епоксидні, тепер можна замовити у російських виробників. Ринок ізоціанатних затверджувачів та функціональних добавок забезпечується переважно імпортом. Доцільність розвитку нашого виробництва цих компонентів має бути обговорена на державному рівні».
Покриття для офшорних проектів у центрі уваги
Першим російським шельфовим проектом стала морська кригостійка стаціонарна нафтовидобувна платформа «Приразломна» в Печорському морі, на південь від Нової Землі. «Газпром» обрав Chartek 7 у International Paint Ltd. Повідомляється, що компанія придбала 350 000 кг покриттів для антикорозійного захисту платформи.
Інша російська нафтова компанія «Лукойл» експлуатує платформу «Корчагін» з 2010 року та платформу «Філановське» з 2018 року, обидві в Каспійському морі.
Jotun надала антикорозійні покриття для першого проєкту, а Hempel — для другого. У цьому сегменті вимоги до покриттів особливо суворі, оскільки відновлення покриття під водою неможливе.
Попит на антикорозійні покриття для шельфового сегмента пов'язаний з майбутнім світової нафтогазової промисловості. Росії належить близько 80 відсотків нафтогазових ресурсів, що знаходяться під арктичним шельфом, та більша частина розвіданих запасів.
Для порівняння, США володіють лише 10 відсотками шельфових ресурсів, далі йдуть Канада, Данія, Гренландія та Норвегія, які ділять між собою решту 10 відсотків. Очікувані розвідані запаси нафти Росії на шельфі становлять п'ять мільярдів тонн нафтового еквіваленту. Норвегія посідає друге місце з великим відривом від загальної кількості з одним мільярдом тонн підтверджених запасів.
«Але з низки причин – як економічних, так і екологічних – ці ресурси можуть залишитися невідновленими», – сказала Анна Кірєєва, аналітик природоохоронної організації Bellona. «За багатьма оцінками, світовий попит на нафту може досягти стагнації вже через чотири роки, у 2023 році. Величезні державні інвестиційні фонди, які самі були побудовані на нафті, також відмовляються від інвестицій у нафтовий сектор – цей крок може стимулювати глобальний відхід капіталу від викопного палива, оскільки уряди та інституційні інвестори вкладають кошти у відновлювану енергетику».
Водночас очікується, що споживання природного газу зростатиме протягом наступних 20-30 років, а газ становить основну частину російських ресурсних запасів не лише на арктичному шельфі, а й на суші. Президент Володимир Путін заявив, що прагне зробити Росію найбільшим у світі постачальником природного газу – малоймовірна перспектива, враховуючи конкуренцію Москви з Близького Сходу, додала Кірєєва.
Однак російські нафтові компанії заявили, що шельфовий проект, ймовірно, стане майбутнім російської нафтогазової промисловості.
Одним з основних стратегічних напрямків «Роснефти» є розробка вуглеводневих ресурсів на континентальному шельфі, заявили в компанії.
Сьогодні, коли майже всі основні наземні родовища нафти і газу відкриті та розробляються, а технології та видобуток сланцевої нафти стрімко зростають, той факт, що майбутнє світового нафтовидобутку знаходиться на континентальному шельфі Світового океану, є незаперечним, йдеться у заяві «Роснефти» на її вебсайті. Російський шельф має найбільшу площу у світі: понад шість мільйонів км², і «Роснефть» є найбільшим власником ліцензій на континентальний шельф Росії, додали в компанії.
Час публікації: 17 квітня 2024 р.
